Загрузка ...Батьки дітей з інвалідністю можуть отримати допомогу …лише через суд
Віднині батькам дітей з деякими важкими захворюваннями доводиться кожних два роки збирати документи і звертатися до суду, щоб визнати сина чи доньку недієздатним. Зміни в законодавстві набули чинності 15 грудня 2017 року. До цього, таких пацієнтів визнавали недієздатними на все життя.
Дмитру — 16 років. Від народження в нього — затримка психічного розвитку та дитячий церебральний параліч, розповідає мама хлопця Людмила Личагіна. Це, каже, на все життя: невиліковно. Але через зміни в законах, які внесли два роки тому, вона через суд кожні два роки має доводити, що Дмитро не одужав.
«Ми звернулися до суду, щоб визнати дитину недієздатною, бо він не усвідомлює своїх дій. У 2018 році винесли рішення: недієздатною особою визнати Личагіна Д.О., але строком на 2 роки. Перед закінченням цього терміну, за 15 днів, я повинна звернутися до суду, щоб надалі продовжили цей термін, і кожних 2 роки, поки буде жити мій син», — говорить вона.
Усе це потрібно, аби отримувати державну допомогу — 4 800 грн, а також жінка втратить трудовий стаж з догляду за дитиною. Майже три роки тому Людмила Личагіна звернулася зі своєю проблемою до парламентарів.
«З Верховної Ради прийшов лист, це було 14 травня 2018 року, що моє прохання розглянуте, передане до комітету для використання у законодавчій діяльності, але на сьогодні ситуація ніяк не змінилась. Для нас це означає, що ми повинні кожні 2 роки їздити до Сум на медичне обстеження. За 100 км найняти машину, повантажити дитину, яка зовсім не ходить, яка не розуміє куди її везуть, привезти туди, щоб вони сказали: так, дійсно, ми передаємо документи на суд», — розповідає жінка.
Дмитро зараз важить більше своєї мами…
Ольга Стельмашова також має доньку з інвалідністю. Й так само має доводити, що дитина не може одужати й не транспортабельна через судоми: «Дівчинці — 16 років. У доньки — дуже рідкісне орфанне захворювання, яке прогресує. Вона в районі — одна з таким захворюванням. До 2,5 років дитина була абсолютно здоровою, потім з незрозумілих до цього часу причин, навіть точного діагнозу немає, її поступово паралізувало».
«У нас — судоми, плюс іще почалися переломи від судом. За 11 місяців двічі зламане друге коліно. Такі судоми, які ламають кістки. З цими комісіями дуже важко кудись дитину таку везти. Мені потрібно якусь спеціалізовану швидку допомогу, тому що дитина втрачає свідомість, зупинка дихання може бути. Якщо просто на машині везти, я не знаю як я її довезу», — розповідає вона.
Єдиний варіант отримати статус недієздатності — піти до суду. Але через завантаженість суддів розгляд справ не завжди триває 15 діб, як це передбачено законом, говорить адвокатеса Валентина Латишева.
«У нашому суді намагаються судді розглядати більш-менш швидше, ніж інші категорії справ. Але ,враховуючи сьогодні умови карантинні, і те, що відбулася судова реформа, суддів не вистачає, тому справи тривають і довше. Раніше ми могли звертатися з заявою про визнання особи недієздатною, якщо відповідно є підтверджений висновок комісії. Писали в посвідченні, що це довічно, тобто, на все життя, то і суд приймав таке рішення — про визнання недієздатності, тому що вже вилікуватися не може. Раніше це була процедура більш людяна», — зазначає вона.
У Путивльській службі у справах дітей говорять, що крім цих двох родин, де дітей визнано недієздатними, в районі є іще одна.
«Протягом останніх п’яти років таких звернень до суду надходило від трьох батьків, всі звернення розглядалися і на сьогодні одне таке звернення є. Служба у справах дітей є зацікавленою особою, позовні вимоги матері підтримуються в повному обсязі органами опіки та піклування – надається висновок про те, що мати може бути опікуном над своєю дитиною, також визнання дитини недієздатною», — говорить т. в. о. начальника служби у справах дітей Путивльської РДА Олена Гудімова.
За півтора року Дмитро Личагін стане повнолітнім і має сам ставити підписи в документах. Якщо рішенням суду його не визнають недієздатним, його мама не зможе отримати соціальної виплати.
За словами судової експертки «Центру психічного здоров’я» Оксани Одарченко, щороку за висновками психіатричної експертизи в області звертаються понад 100 представників хворих за визнанням про недієздатність близьких. За словами представниці Всеукраїнської громадської організації «Коаліція захисту прав осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень» Раїси Кравченко, в Україні понад 40 тисяч осіб визнано недієздатними. І повернення до довічних норм не дієздатності вже не можливо, але вихід є.
«Недієздатність і опіка – це громадянська смерть людини, тому що в неї забирають будь-які права. Коли визнають людину недієздатною, вона втрачає можливість висловити думку про послуги, які їй надають, стосовно питань щоденного життя. Скажімо, в медицині: робити чи не робити їй якусь процедуру чи операцію. Конвенцією ООН «Про права осіб з інвалідністю» (стаття 12), яку Україна ратифікувала, яка набула чинності у 2010 році, ця конвенція говорить про те, що всі люди повинні мати рівні права», — говорить Кравченко.
Також вона додає: «Повернення до того стану, коли недієздатність і опіка призначаються довічно, не буде, бо це суперечить міжнародним зобов’язанням нашої держави. І опікунським радам, і судам варто більше думати про таку можливість як обмеження дієздатності: призначення опіки, опікуна, що робиться довічно, особливо у випадках інтелектуальних порушень. У рамках чинної системи це був би оптимальний вихід».
Суспільне Суми.
Ігор Стрельцов