В Україні запрацював музей для незрячих

Весняний сонячний день. Підвальне приміщення у будівлі в середмісті Києва. Адміністраторка просить здати будь-які речі, які можуть світитися, та пояснює правила безпеки: «Уважно слухати гіда, орієнтуватися на його голос, довіряти цій людині. Це дуже важливо, тому що коли ти у суцільній темряві і ти один — це одне, а коли тебе хтось супроводжує — це вже щось інше. Ти розумієш, що можеш бути у спокої. Не потрібно бігати, все, що ти відкриваєш, треба закривати, щоб людина, яка іде далі, не врізалася в цей предмет або не забилася».

Нас проводять за ширму, закривають двері. Найближчі півтори години — ані променя світла. Супроводжувати весь цей час нас буде людина, яка у повній темряві живе цілодобово.

Роман Мостовий втратив зір у 20 років. До цього був гірськолижним інструктором для дітей, багато подорожував, займався пауерліфтингом.

«Я був зрячим і досить активним зрячим хлопцем, якому все було цікаво. Коли втратив зір, це щось таке було — життя закінчилося, як жити далі. Але не було думок закінчити життя самогубством, не було депресії чи ще чогось, було нерозуміння, як жити далі», — згадує він.

«Я ганяв на мотоциклі, мені важко знати, що я не зможу вже відчути швидкість, відчувати вітер в обличчя. Цього не хватає трохи», — говорить Роман.

Під час екскурсії Роман ставить завдання, до яких звик у повсякденному житті — на дотик знайти фрукти та овочі, відкрити кодові двері під’їзду, зайти в квартиру. Чи не найскладніше — написати лист і вказати адресу на конверті. Співзасновник проекту Володимир Дідус розповідає — команда прагнула зробити простір якомога реалістичнішим.

Все, що ви там зустрінете — це всі речі з вашого реально життя і зі всіма ними можна взаємодіяти. Тобто якщо це якісь овочі, фрукти — їх можна їсти, якщо це холодильник — його можна відкрити. Він дійсно працюючий», — каже Володимир.

Окремий майданчик імітує вулицю — дорогу, через яку треба перейти, увімкнувши світлофор. Навколо шумлять машини. За іншими дверима — природа: співи птахів та водоспад. Як все це вміщується у підвалі — загадка. При світлі цю територію не показують. У розмовах подорож темрявою розтягується до двох годин, але час минає непомітно. На виході відвідувачі Сергій та Ольга діляться враженнями.

 

«Перший час взагалі дискомфорт абсолютний, але потім уже потрошку починаєш звикати в темряві. Найбільше мене вразив підвісний міст», — розповідає Сергій Клепик.

Ольга Левчук доповнює: «Я ось зараз думаю, якби зі мною трапилася така ситуація, як би я справлялася, чи могла б я з такою силою духу йти вперед, не знаю, чи я б не здалася».

Концепція «невидимих музеїв» — закладів, де екскурсантам наосліп пропонують виконати різні завдання, а супроводжують їх незрячі гіди — у світі вже досить поширена. Зокрема, подібні проекти є в Будапешті, Москві, Санкт-Петербурзі. Київський майданчик «Три після півночі» відкрився місяць тому.

«У нас мети насправді дві. Перша — це соціальна, звичайно, розвиток толерантності, а друга — це дати можливість людям пізнати себе. І в принципі це є та річ, за якою люди приходять. Вони хочуть отримати новий досвід, нові відчуття певні, які в звичному житті вони не отримують», — пояснює співзасновниця проекту Аліна Марненко.

Про взаємопорозуміння говорить і незрячий гід Роман Мостовий — пригадує досвід спілкування з перехожими: «Щоб люди більше дізналися про нас і не так реагували, як, не знаю, показували пальцем — о, незрячий, він ще трохи тупуватий. Я бачив багато людей, які думали, що це квест, приходили за емоціями, за вау-ефектом, думали, що це для розваги, для веселощів, але вони вже в спілкуванні, можливо зі мною, можливо, з іншими гідами йшли з таким же вау-ефектом, але розуміючи уже атмосферу нашої кімнати».

Організатори кажуть — чекають тут і людей з проблемами зору. Готові порадити, які програми допомагають зчитувати інформацію з гаджетів, ознайомити зі шрифтом Брайля, надихнути. Наприклад, Роман Мостовий у реабілітаційному центрі для незрячих зустрів кохану, у травні у них буде весілля.

«У нас така традиція: якщо у нас вихідні, ми обов’язково присвячуємо їх собі. Ми багато гуляємо, ходимо містом. Ми не хочемо сидіти у чотирьох стінах. Ми обов’язково гуляємо. Головне наше правило — рухатися тільки вперед», — зазначає Роман.

Згодом організатори планують відкрити не тільки простір для екскурсії, але й допрацювати музей, де гостю треба буде на дотик впізнати історичних персонажів, тварин та пам’ятки архітектури.

За підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля

Громадське радіо